Самотні та загублені... Ми намагались осторонь
Від протягів, відчуджено, обіймів та чужих долонь
Назавжди уникаючи, жили собі примарами:
Однакові, та осторонь, окремо, але парами.
Ми, кожен - тінь незаймана у безладі та відчаю,
Як перли, розкидалися по світу, неповінчані,
Намистом, як сльозами, ми накапані, кривавими.
Однакові, та осторонь, окремо, але парами.
Затяті переможники, незмінні переможниці...
Так людство вимирає, а самотність лише множиться.
Тавровані від гордощів, заморені надіями,
Не полишали віри та закохувались мріями.
Самотні та загублені... Ми завжди ніби осторонь
Від протягів, відчуджено, обіймів та чужих долонь
Назавжди уникаючи, жили собі примарами:
Однакові, та осторонь, окремо, але парами.
ID:
969337
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 26.12.2022 15:48:56
© дата внесення змiн: 26.12.2022 15:48:56
автор: Володимир Науменко
Вкажіть причину вашої скарги
|
