Політ комети
До людей і від людей,
як від сонця в невідомість,
лину в пошуках ідей
крізь пітьму і невагомість.
На шляху моєму світ
із зірок, планет незнаних,
що в мені плекають цвіт
з почуттів палких жаданих.
З кожним разом від журби
я до радості все ближче,
адже душу хтось з юрби
милим голосочком кличе.
Тож лечу на крилах мрій,
мов комета крізь світи
засвітившись від надій
спокій врешті-решт знайти.
Думи-зорі неозорі
приведіть мене туди
де в степу, неначе в морі,
де багатії сади.
З мене космосу вже досить
політав, на тому й край,
адже серце любість просить,
теплим літом, що мов рай.
Віктор Цвіт 08.12.20
