Пізній вечір, кав'ярня навпроти,
Стигне кава в дрібній фаліжанці,
На долонях ще стигне твій дотик,
На добраніч, зустрінемось вранці.
Мені треба сказати цим стріхам,
Вікнам, стінам, пташиним зграям,
Цим квартирам наповненим сміхом,
Що навіки з тобою тікаю.
Що навіки прощаюсь із ними,
Бо нас кличе з тобою дорога,
Що тяжкими стежками крутими,
Заміню ресторанчик за рогом.
Що не буду дивитись салюти,
На великій заповненій площі,
А з віконця своєї каюти,
Посміхнуся привітливо дощику.
Що востаннє цей вітер розвіє,
Мої чорні розплетені коси,
На мості, де з дитинства мріяла,
Як в майбутньому стану дорослою.
Мене вибачать хай і не сердяться,
Ті двори, де я грала у лялечки,
Що дитинство моє не повернеться,
Бо метеликом стала вже лялечка.
Лиш ковток вже холодної кави
І я рушу із ним в путь тернистую,
Він мене наче гордую паву,
Огорне кам'яними намистами.
Я покину тебе, місто спогадів,
Мандруватиму з ним паралелями,
На прощання окинувши поглядом,
Цю квартиру із білими стелями.
ID:
754675
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.10.2017 15:09:35
© дата внесення змiн: 10.10.2017 19:21:49
автор: lil satan
Вкажіть причину вашої скарги
|
