То, може, ти знаєш,
як вижити… як мені вижити?!
На сонних вокзалах… в німих лабіринтах снів.
Жита на полях такі стиглі! - та досі невижаті.
У мові, здається,
забракло потрібних слів.
Ти чуєш, як птАхи
кричать опівнічні невтішені…
Ти знаєш, як вітер голосить в порожніх містах.
Мої вишиванки на всіх перехрестях розвішані.
Без чверті - гроза…
ти послухай… поквапся… в листах
Ще теплиться запах
мигдально-сполошених літер…
Світів смерекових… гріховно-п”янких вечорів.
Щоб завтрашній дощ цю сторінку спустошив і витер.
Спалив, ніби свічку,
в підніжжях своїх вівтарів
Якщо забракло потрібнихь слів, свіженьке селфі-НЮ, розвішане на всіх його перехрестях, виручить стопудово. Небо дряпатиме кігтями. Вовком вигризатиме серця бюрократизм.
Ех... втрачається старе, добре мистецтво зваби...
вишиванками своїх почуттів, так переданих словом - і справді, стільки ними ви накриваєте світу, реального світу наших думок, поки перечитуєш твір, і того, що омиває душі грозами почуттів, надій, втрат і нездійснених мрій!.. вишиванками майстрині...
гостя відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Небо дряпатиме кігтями. Вовком вигризатиме серця бюрократизм.
Щиро дякую ВАМ,Таисия 
