|
Із кам’янистого бідного краю,
Від лихоліття та біди
Дві подружки, білі ромашки,
Кращу долю шукати пішли.
Довго, довго ішли пісками.
Через гори, долини, поля.
Сонце палило нещадно,
Спека страшенна була.
Аж ось і криницю зустріли,
Де джерельна, холодна вода.
-Дай водиці напитись,- попросили,
-Замучила нас спека страшна.
-Дам напитись,- криниця сказала.
-Тільки в мене умова одна:
-По пелюстку киньте ви в мене,
Щоб смачніша була вода.
Одна ромашка, мила та щира,
Пелюсток свій віддала.
Води вона вдосталь напилась,
І дальше в дорогу пішла.
А ромашка красива та горда
Пелюсток свій не дала.
Води вона не напилась,
Вроду свою берегла.
І так по усій їх дорозі,
Там, де була вода,
Одна пелюстки дарувала,
Друга красу свою берегла.
І ось та поляна квітуча,
Де річка, де водограй виграє.
Впала щира ромашка безсило,
Висипала в землю насіння своє.
І тепер, на родючому полі,
Красиві білі ромашки цвітуть.
Закохані пари часто приходять
І віночки з них гарні плетуть.
А друга ромашка, гонорлива,
До поляни вона не дійшла.
Зів’яла, пропала безслідно.
Така в неї доля була.
ID:
621197
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 15.11.2015 11:30:41
© дата внесення змiн: 19.01.2019 22:37:49
автор: dashavsky
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарна легенда! 
