У ній починались дощі і спекота,
І небо трималося згустком гарячим,
Вклади свою пам’ять мені до рота,
Як теплого морфію смерті на здачу.
Щоб кожна моя опівнічна жінка
З тривогою в серці, обручкою в светрі,
Пахла дешевим готельним ліжком,
І віддавалась за сигарети.
Буде стояти весна і конвої
Будуть проходити маршем крізь місто,
Гріючи мідних мушкетів зброю
На серпанкових полях Вітчизни.
І тільки в зашитих кишенях мундира
Як безрозмірній очеретині,
Плаває серця блискуча рибина,
Б’ючись у груди наче в крижину.
Дно, до якого сягаєш руками,
Лімфа, яка пульсує по чверті,
Найпекучіша – твоя пам’ять,
Вона холоне лише зі смертю.
.
