Без тебе так тихо,та це не даремно,
Безоднею зветься масштабність дірок,
Безкровність поранень,тілесних обмежень,
Нездійснених клятв,недосяжність зірок.
І Падає попіл з жертвенного столу,
І плачуть свічки опускаючи віск.
А чорні троянди у смутку п'янкому,
Вже втратили вроду – згубили навік.
Невже новий дім,нові цілі,бажання
В житті твоїм тануть і падають ниць?
І смугою болю ти мов на прощання
Сказав,що в безодню навік полетиш…
В червневому небі розбиті бажання,
Скорботна сльоза і сонячний блиск.
Нам зайвими будуть надмірні старання-
Ми все збережем,твою пам'ять як слід!
