В холодному холі аркан на всі боки,
Дотиком білого дня.
Не в такт і не в розмір заповнюють простір.
Аортою дихає на слух.
За льє знову кров'ю за льє його кров'ю.
Та тіло заверне в мішок.
Відкритими струнами, звуками звуки,
Сходить в ніч темний дух.
Король на свободі, народ це актори.
На сцену із всесвіту нуль.
Людина без пульсу її ворог добрий.
Вогонь із холодних долонь.
Із вікон органи, настроєні гами,
Дарує на пам'ятник хрест.
Клітинами нерви змальовані гербом
Прикованим до батарей.
По стінам з небесних краплинами плачу,
Романтики сходять з кінця.
І знову на п'яному диві ознаки.
Зупинить апострофом бал.
Без тіла, без світла, без теплих обіймів,
Так звик до них ніжний тон.
Вже вечір тримає втомлені душі,
З очей виходить водою.
У рівному полі занесені гори,
Закутані полотном.
Там птах на високому березі річки,
Які витікають з водойм.
Його не вбивайте, бо в нього є діти,
Так що ж, що він менший нас.
Його друзі птиці літають у небі,
Знесилені від людей.
гарно
