Я не стану тебя проклинать,
Но и больше молиться не стану,
Я другого теперь воспевать
В обращеньях своих не устану.
Я не буду тобою дышать,
Появляться внезапно-нежданно,
И в толпе тебя взглядом искать –
Я поставила точку! Так странно…
Даже злости во мне уже нет –
Только пыль от обиды на платье…
Ты уже не посмотришь мне вслед,
Вспоминая былые объятья.
Потому что уже никогда
Не прийду к твоему я порогу,
В этот раз я ушла навсегда,
Позабыв к тебе гордо дорогу.
Только пыль от обиды на платье... В оцьому рядку квінтесенція того, про що говориться в твоїй поезії. Треба пил струсити і, забувши про нього, йти вперед. Бо там стільки всього цікавого, дивовижного, радісного!
Мила Машнова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую я це розумію,але нічого не можу з собою подіяти!