ВИДИХ
Доберу́сь до таємних дверей і ключ – підійде́,
Прокраду́ся у спо́чин, де дихати – злочин.
Поверну́сь у свій Дім – у Ніку́ди, який – у Ніде́,
Де із сивих даве́н заховалася спадщина во́тчин.
Там на мене очікують предки й досвітні вогні,
Тут на тебе – закві́тчані вранішні зорі.
Те – просте, бо вже так і смерка́ються дні,
І сувої усі – крайній краплі чорнил у покорі.
Подих – мить – і думки порожнечу здобудуть,
Ма́ра враз заковтне. Скон й Ніщо – осягнуть –
Згине суть. Десь відлуння сурмить – чи забудуть?
Світ – зітре́. І з полегшенням бу́дні зітхнуть…
Павло Гай-Нижник18 січня 2026 р.
