Коли замре миттєвостей потік,
Що заіскрився у буденні пріснім,
Дихáння в грудях зíпре, серце стисне
В минучості життя передчутті.
Замри, о мите, лиш оповістять
Шалені токи апогей любови,
Де інь і янь єднаються, і Нóва
Тіл опівнічне стверджує злиття.
Замри, о мите, кинута на шпиль
Блаженства! І униз, щоб не згоріти!
Побачити - твердіші від граніту
Недавні принципи розвіються у пил.
Замри, о мите, за одну лиш п'ядь,
За подих, за останній теплий дотик!
Спинись в бутті свого круговороту,
Де ніч і спокій пам'ять обнулять.
В смиренні, може, пощастить тоді
Тебе узріти там, де тихий острів.
І хто сказав, що ти прекрасна? Просто
Я не люблю несправджених надій.
