* * *
Поглядом у погляді втону,
щоб уже не випливти ніколи.
Ледь струною зворушу струну
голосом містичної віоли.
Зомліваю, як із уст в уста
протікає струм жаги незнаний.
Як твоя рука в мою вроста
під сердець сполохані мембрани.
В душу із душі жадане «вір»
лагідно вливається в розмову,
і передається з вірша в вірш
це чарівне життєдайне слово.
