А ти отак просто: вІзьмеш мене за руку,
І насиплеш туди сонця - повні жмені.
Тоді поправиш пасмо мого волосся
І знову повернеш руки в свої кишені.
А я буду думати: звідки ти береш його там?!
Стільки, наче тобі й не шкода для мене.
Та скоро будемо йти,
Може, й кожен окремо - сам.
Або ще почекаємо до весни,
поки листя стане знову зеленим...
