Я - паросток на дереві життя
Хай навіть кажуть:"Молодість минула",
Сама не розумію до пуття,
Як роки ці неначе мить майнули.
А я живу немов мале дитя,
Я - паросток, що тягнеться до світла,
Для мене якось дивно постаріти,
Я вірю є у Вічності життя.
Я - паросток, я хочу ще цвісти,
Я навіть не навчилася мудріти,
Мене не буде, але будуть квіти,
Під небом ясним пахнути й рости.
Це все обман - якийсь там певний вік,
Що люди ще придумають для себе,
Я паростком залишуся повік,
І буду вічно - так як вічне небо.
Для мене нудно рахувать роки,
І жити згідно видуманих правил,
Хіба існують рамки для таких,
Хто може мене жити в них заставить?
Галина Грицина.
