Ми, вщент напоєні бризом,
зовсім втомлені від новин,
якимсь природним капризом
зупинені біля Афін,
гойдали собою хвилі,
поїли собою дощі.
Нам чорне здавалося білим
і нестерпними міражі.
Ми, заколисані часом
серед сірих бетонних стін,
ладні плисти кролем, брасом,
аби тільки кудись пливти.
Гойдати собою хвилі,
поїти собою дощі.
І не рахувати милі
до спокою в нашій душі.
