Нема складніше, ніж жіноча Врода,
Їі душа для когось – темний ліс.
Зводи́ти з розуму – її природа,
А часом, наче лялька з-за куліс.
Вона наділена усім, що так жадаєш,
Для когось – мерехтливий ідеал,
Для тебе стане – ким бажаєш,
Всередині жевріє той запал.
В думки і почуття занурить з головою,
Ти ті страждання через дні несеш.
Куди подітись, від її, хмільної?
Від себе бігти -
не втечеш.
