На полиці страху, залежалися невдахи.
Білі вже від часу стали, там зростали,
І роками пил збирали на собі,
Без ліцензії на втрату. Занепали стиглі злаки.
Нема часу нудьгувати з видом на сусідній двір.
Там стіна і дві лампадки, очі у вікні, на згадку,
Поки є надія мертва в полонених без мети.
Так залишаться сухими, не навчившись говорить.
Написали букви в купу, десь на передодні,
І пустили слухи - мухи полетіли чітко в руки.
Це не дивно, що почути зможе той хто справді слухав.
Трохи з краю ніби страшно, там лежав відважний,
Розквітав перед фіналом, впасти може тільки кращий,
Із зіркового польоту, чи насправді діло в зльоті?
Зрозуміти не вдалося. А для повного набору
Вітер завдавав поволі сильні, слабкі долі,
Схоже не навчили ідіотів, сходити по сходам.
Може гордість заважала, крила є навіщо ноги?
Щоб збивати в них пороги? Ні, нема в цієї крові героїчної хвороби.
До кінця іще не довго, там врятують над землею,
Друзі спільною юрбою, тут згадати доведеться,
Сісти під пожовкле світло прочитати на дозвіллі,
Заголовки як обличчя, зупинитись біля того,
Хто сказав колись кохаю, а кого не прочитали,
Той закриється у ванні в тій кімнаті, де все зайве не потрібне цьому тілу.
Воно зроблене з любов'ю. В ньому щось живе, палає, не кидай в біді одного.
Приємно усвідомлювати, що мене можуть зрозуміти 
Дякую.
