Криваві обрії похмурого вітанку
Приходять іноді надвечори та зранку,
І перепалене у попіл хмарний небо,
Не потребує захисту – не треба!
У пурпурово-фіолетовій далі
Згасають кольорові кораблі…
Веселок, райдужно фарбовані вітрила,
Зривалися лоскуттям з небосхилу.
Намоклі, стяжелілі, наче вії,
У морі спогадів розтанули бурхливім
Упали долу крихти золоті
Як згасли - то неначе вже й «не ті»
Яскраві люстерка - блакитно-білі зорі
На спомин стільки спогадів чудових
Залишились запалювать бажанням
Найнереальнішого у житті кохання.
"Найнереальнішого у житті кохання" - для меня означает - виртуального, все остальное реальность
Это_я_Алечка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
когда в наших жизнях происходит нечто " из ряда вон", мы иногда говорим:"ущипните меня, я не верю в реальность происходящего"
Да, ну все это!
Сань, Христос воскрес!
спасибі, Калганчику, за увагу та лагідне звертання 
