Останній промінь весь знімає гніт
І тихим подихом вуста відпустять душу
Вона здіймається у сонячний політ
Вітрильником, який у море рушив
Гіркий осінній присмак каяття
Внизу десь бродить тінню неживою
І молиться услід із небуття
В надії марній рушити з тобою
Могутній, вільний помах крил
Прощально обертається земля
Коли кружляє в небі клин вітрил
І криком плаче серце журавля
Летить душа так просто з ними поряд
Без крил і спротиву погоди і вітрів
Куди лише сяга бажання погляд
В небес рівнини і безкрай світів
Тікає сонце у землі закрай
Сяйнувши на щоці сльози іскрою
І губи прошепочуть: Не згасай...
Ми ще колись зустрінемось з тобою