(небилиця)
А шо? Вже с ти вкучили за мнов, чи нє? Айя, чисто... Ой! Але най бу́де... Вдам жи вам віру.
Єно не зачинайти питатисє де м була і шо м робила, бо в мене єдно́є і тоє само́є.
Але нє! Гов! Чикайти! Брешу, бо вчораки, які м йшла до склепу, то здибаламсє з єдним опецьком. Та з тим во Білотуром, то він ми таке повів жи волосє дибки стало!
То було таково.
Сіли с мо си на лавку і він зачив, а я сиділа тихо, як миш і навіть не дихала м. То сідайте і ви, бо балаканє того багацько. Сідайти і слухайти.
«Йой, сусідонько, - зачив Білотур, - не знаю, чи то ше в когось є така пані, чи то єно моя така торопляна? Аби но зьвізди поховали свої вострі фости, а моя жінка вже зачинає сє тлумити по хаті - то конче ї тра, в сю хвилину!, канапу застилити, то шуфлєдами повигримувати...
А як зачне тов брайтуров лупати, то аж павуки дістают лєк!
Єно задрімає бідний хлоп (сисе я про себе, сусідонько, бо хто мнє вважитиме, як не я сам), а вона як дзенькне тов путнив до ґрунту...Та се там би навіть мерлий вчув, жи в хаті нема води!
А тоди йде до кирниці. Як пустит ту корбу, то вона так свистит, ніби сє до неба буде зносила! Зане́се путню до хати і черпає ту воду і хлепче, черпає і хлепче... А би ї добро було!
І на востанок, зачинає шкробати рондиль виделков! Йой!!! Матко Боска, коли та кара сє скінчит?»
Лиґнув Білотур слину, а я мовчу! Слухаю далі...
«Я вже би м бив! Але глипну на неї, а вона така файна, зараза!
До того, як си закладе на голову очіпок, то ходи з фрейзуров - накрути си льоки, намалює си варґи, вбери сє новий свєдир і шпацирує по подвіру, жи аж пси перестают скавуліти.
А сусіцкі курдуплі, вотівово шмаркачі витрісковокі, ті лайдаки вухаті, пороззєвлєют свої пуделка, а вочи зроблє, яа фасулі і лупают ними, бо не знают, що то сє роби!
Навіть бузьки! Навтіь бузьки, жи сиділи на слупі і жабів за лаби лапали, а ті від щістє сє тішили, кумкали і квакали, і ті попадали від тої краси, жи вздріли!
Але ліпше би вони були сиділи ціхо, бо моя пані як то вздріла, то зачила так ґвавтувати, ніби ї хто різав!
Не маю спокою з тов бабов! Та тобі не всьо є́дно, як там стоє то гніздо на слупі?
Але нє! Чуєти, сусідонько? Гніздо криво стоє! Тра лізти на той слуп і то гніздо рівнати і вобиртати в другий бік, би сє бузьки на наї не дивили!
Агі на ту бабу!
Та де там тим бузькам до неї! Сьвят! Сьвят! Сьвят!
Йду, сусідонько, сє рихтувати, бо нинька маю сє драпати на той слуп!»
Білотур пішов, а я ше троха поси́діла і погнала м до Маруськи Грицевої. Єно ї розкажу і більше нікому. А ви тойво, дивіццє нікому сисе не розказуйти. Нашо вам того...
Марія Дребіт (Голодрига)
Серпень, 2022 Португалія
ID:
1055674
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.01.2026 00:49:19
© дата внесення змiн: 20.01.2026 00:57:03
автор: VIRUYU
Вкажіть причину вашої скарги
|
