Вона щовечора п’є каву,
Ховає посмішку лукаву,
З теплом згадає його очі,
Спокусу, ніжність серед ночі.
А за вікном вітрисько свище,
Здіймає сніг, до неба вище,
Чи прийде він у хуртовину,
Та визнає свою провину.
Що гріла пристрасті хвилинка,
Здалось розтала, як сніжинка,
Вино пили, мов на причастя,
У заметілі… зникло щастя.
Слабак! Злякавсь нині негоди,
Вона п’є каву і тривоги,
За мить відкине, не заплаче,
Нехай не йде, бо не пробачить.
Знов на столі духмяна кава,
Плекає пам’ять величаву,
Тане в горнятку, вся гіркота,
А в думках зустріч, ота свята…
Та час настав її забути…
17.01.26 р
гарно написали 
А, може, не зовсім слабак і каву будуть пити разом? 
гірка кава та гарно напиали!
