Як побачиш мене у парку серед осені,
І у серці твоїм защемить-защемить,
А думки заодно позолотою сповнені,
Ось, найкраща в житті приголомшлива мить.
Ти шукав у мені, може щось вже змінилося?
Чи можливо роки перевили красу?
Та лише відмічав, що лишилась красивою,
І в душі й наяву зберегла ту красу.
Ніжний погляд, як за́вжди, ніби в юності врода,
Та в додаток до всього душевний букет,
Мабуть так постаралась дивовижна природа,
Це її неймовірно привабливий жест.
