В пучині потопаючи тоски
моя душа здригається востаннє.
Сиджу тепер і штопаю носки
я на любві руйновищі печальнім.
Кораблік мій кохання залатой!
Слєзу тяжку роняючи на чолку,
я сам один у комнаті пустой
і пальці мені коле ржава голка.
І це - награда за мою любов?
Ви жлобському повірили наклепу?
Ваш папінька мене розбив у кров
і ледве не загнав мене до склепа.
Тобі я нікогда писать не буду.
Пускай твоє забудеться ім'я!
Хай пропаде Прокопова сім'я
за мій позор, якого не забуду.
Посилка.
Жестокая! Я чув ваш звонкий сміх,
як на Поділ котився колобками,
і розірвав прочуствований стих
оцими-то кривавими руками.
