ти – мереживо багряних лісів,
червоне вино, яке стікає вустами
і тане у гомоні тих голосів,
що затягують ноти, але не словами –
не тягнуться речення рядами пустими;
читаєш губами нахмурене небо.
ти поруч зі мною і поруч із ними,
немов ти для світу і світ цей для тебе.
ти – сміх і яскраво-червона помада,
сонячний день і зоряна ніч.
ти там, де сумую і там, де я радий;
там, де любов не кількісна річ.
ти ніби книга – неосяжна і щасна –
як кожна перегорнута сторінка:
така ж нетривка, одначе – прекрасна.
ти просто – жінка.
