2
Та вже наступним днем звела їх доля,
Під дубом віковим, обабіч поля,
На роздоріжжі трьох доріг, біля хреста,
В обставинах сутужних для кота.
Аскольд ще здалеку узрів серед юрби,
Гавковського барона кольори,
І як один баронів посіпака,
Мотузку закидає на гиляку,
А під гилякою сидить той кіт рудий,
На вже знайомій нам кобилі вороній,
Із зашморгом тугим навколо шиї,
І вже здається ні про що не мріє.
- Я вас вітаю, пане! Ваша милість!
Казкар вклонився, випромінюючи щирість, -
Дозвольте вас, бароне, запитати,
За що ви намір маєте рудого покарати?
І ще питання, я нав’язливим не буду,
Мені здається, що без слідства і без суду?
Барон Гавковський вирячивши очі,
Червоні від вина, як зарегоче:
- Яке тобі, Аскольде, діло до приблуд?
На своїх землях – я єдиний суд!
Ішов би ти подалі, геть від дубу,
Не накликав би клопоту на власну дупу!
Аскольд наблизився поближче до кота:
- Мене вражає ваша, пане, доброта!
Не всяк сьогодні так про ближнього подбає,
Але нехай вас моя дупа не займає!
Ви краще, пане мій барон, скажіть,
Ота кобилка, на якій рудий сидить,
Я зустрічав її уже, якоїсь днини,
Вона, часом бува, не вашої людини?
Барон замовк, змінився у обличчі враз,
І помахом руки віддав наказ.
Аскольда воїни миттєво оточили,
Вчепились в плечі, миттєво оточили,
Лицем у землю вклали на живіт,
В підніжжя дуба, де чекав розправи кіт,
І їм обом напевно жаба дала цицьки,
Якби не князь ясновельможний, Жабокрицький!
З’явився він під дубом віковим,
З величним і яскравим почетом своїм.
Князівські люди всім відхід заблокували,
Аскольду хутко руки розв’язали,
А кіт так і залишився у сідлі,
Викручуючи шию у петлі.
- Бажаю літ, бароне! Добрий день!
І ти, Аскольд! Давно не чув твоїх пісень!
А що тут відбувається, панове? –
Князь першим розпочав розмову.
У відповідь барон вклонився і сказав,
Що він кота у світі гіршого не знав,
Пройдисвіта, галайду і злодюгу,
Якому пальця дай, а він відкусить руку.
І дуже схожого на того зарізяку,
Що кілька років на купців наводив ляку,
І що для цього лайдака в облізлій шубі,
Фінал життя – повиснути на дубі!
А щодо пана лірника, то схоже,
Помилка вийшла, най Бог йому поможе!
А потім вже Аскольд узявся до роботи,
У якості захисника кота в чоботях.
Що кіт це не простий, шляхетного де роду,
Що врятував йому життя поблизу броду,
Що на відміну від місцевих феодалів,
Жене усякий зброд з лісів подалі,
І як не добре щось водилося за ним,
То вже воно росіялось, як дим…
Послухав князь обох, а потім каже:
- А що нам пан у чоботах розкаже?
Чого мовчиш, як в рот води набрав,
Чи правда, що барон розповідав?
- Воно то, ваша світлість, якщо й так,
То те дуло про мене іншого, он як!
А той, що зараз перед вами у петлі,
Це зовсім я не той, що був тоді!
Князь Жабокрицький звузив очі:
- Ти, котику, мені сказати хочеш,
Що ти не той, що той, що був колись,
А той, що тим був, той пропав кудись?
Чи шпак, а чи хом’як, а чи перепелиця,
Не розберешся зразу, що воно за птиця…
Так ось, що я скажу вам, товариство,
Онук у мене вчора народився!
Я не бажаю ні собі, ні вам гуртом,
Псувати настрою повішаним котом!
Але і відпустити парубка без суду,
Нам, панство, теж не гоже буде.
А значить істину дізнатись допоможе,
Не суд земний, в Божий!
Тож згідно традиційного закону,
Влаштуємо двобій, наприклад перегони!
Он, кроків за п’ятсот стовбичить липа груба,
То буде старт, а фініш тут – під дубом.
Барон Гавковський і цей рудий хитрун,
Змагатимуться, хто з них вправнішій бігун.
Але, врівняєм шанси, у барона дві ноги,
Йому упоратись буде не до снаги,
Тож він поскаче верхи на коні,
А кіт.., А кіт, ну відповідно – ні.
У кого істина і далі що робити,
Дамо ми право Богу розсудити!
Мотузку – геть! Кота звільнити!
Поїсти,що-небудь йому, води попити,
Даю вам пів години на розминку,
А ми тим часом облаштуємо зупинку.
ID:
1041540
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Фантастичний
ВИД ТВОРУ: Байка
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.06.2025 14:52:49
© дата внесення змiн: 12.06.2025 14:52:49
автор: Костянтин Вишневський
Вкажіть причину вашої скарги
|
