Світ зраджений й зруйнований лежав.
Здавалось не залишилось й краплини;
Ні радощів, одні болючі днини,
Які з великим сумом проводжав.
Те відчуття спустошення важке,
Від невиправних втрат й зрадливих рішень,
Як хтось напризволяще кинув грішних,
Нас на поталу звіру віддає…
Живеш від роковин до роковини.
Почуєш тяжкий стогін молитви.
Мій ворог вбив в моїй душі дитину,
Яка повільно пливе за світи.
Невтішно так плачуть діти,
Які так хотіли жити
Щоб на цьому світі радіти,
Мусимо їх захистити.
Мати плаче невблаганно,
Над тілом сина бездиханним.
Ми тебе ж так любили.
Щойно мою душу вбили.
Господи за що це горе.
Сліз пролито ціле море.
Над нами нескінченні зливи й зливи!
Та наш нарід ще й не таке долав.
Сьогодні ворог вбив в моїй душі дитину,
Яку беріг я й ніжно колихав.
Слова Христа в час потрясінь згадав:
“Нехай до мене йдуть в обійми діти!”.
Бо сміх дитячий буде вічно жити.
А кривдників їх, БОГ вже, покарав.
Відчуєш спрагу, до життя, несамовиту.
Теплом весняним дме зі всіх шпарин.
Рілля у полі кров'ю вся залита.
- “Це хліб твій, тяжкий шлях,
мій блудний син!”
На зло вам ми будемо жити
Та Божому світу радіти.
І волю нашу не підкорити,
Свободу не зломати й не вбити.
Страшний суд по вас йде, облуди.
Ви прокляті будете всюди.
Вбивають дітей не люди.
Прощення вам не буде.
Зигзаги на руці та на лобі.
Істоти в людській подобі.
Захлинетеся у власній крові,
Здохнете на нашій землі.
Пил до гори, то йде вкраїнське військо!
Гуде навколо, стяги майорять.
Остання битва запалає. Близько.
Гарматні перші постріли гримлять.
Ось поле битви!
Що ж більшого хотіти?
За діточок, за материнський плач,
Собачу кров на цю ріллю б пролити,
Всадити б в скроню ворога пірнач.
А доки цей байдужий світ людей
На нашім горі заробляє статки
За кров та сльози, помстимось, дітей.
Щоб не залишилось від вас паскуд й згадки.
На зло вам ми будемо жити
Та Божому світу радіти.
І волю нашу не підкорити,
Свободу не зломати й не вбити.
Страшний суд по вас йде, облуди.
Ви прокляті будете всюди.
Вбивають дітей не люди,
Прощення вам не буде.
Зигзаги на руці та на лобі.
Істоти в людській подобі.
Захлинетеся у власній крові,
Здохнете на нашій землі.
На зло вам ми будемо жити
Та Божому світу радіти.
І волю нашу не підкорити,
Свободу не зломати й не вбити.
Любити,
жити,
любити.
Гарна пісня! Ваш ШІ - патріот, 
однозначно! 
