Дощ іде і листя впало,
А кохання не згасало.
Йому так треба теплоти,
Іди до мене у убійми ти.
Я обніму тебе за плечі,
І ти неначе вже на печі,
Доживемо разом до весни,
Обніми мене міцніше, притули.
Так тремтять твої коліна,
Неначе ти мала дівчина,
Не так уже далеко до зими,
Притули мене міцніше, обніми.
Замерз і дощ, і снігу впало,
А кохання не зів'яло,
Хоч сонце землю вже не гріло,
Та серце полум'ям горіло,
І відчувало подих вже весни,
Де дощ травневий і цвіт білий,
І місяць в небі геть змарнілий,
Зорю притис з одної сторони.
А дощ іде, шумить зухвало,
Життя неначе й не бувало,
Все потонуло в сірості пітьми,
Та все ж іди в мої обійми, йди.
ID:
1024343
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 15.10.2024 12:09:12
© дата внесення змiн: 25.01.2025 20:56:59
автор: Горбаль Василь
Вкажіть причину вашої скарги
|
