Останнім часом пізно просинаюсь,
Ще бачу часто кольорові сни.
Десь в глибині душі радію і зізнаюсь,
Трохи жалкую, за неправильні роки.
Які б і не були, та мною пережиті,
Шаленна швидкість все гортає сторінки.
Любов,кохання, поцілунки соковиті,
За мить і стали ми батьки.
Я вже й забув, яке життя на смак солодке,
Була мета і спрага досягти.
Ніхто не дума, що життя таке коротке,
Прожити - це не поле перейти.
І помилки, вони були і є і будуть,
Вони стаються після того, як зробив.
Через помилку пам’ятати довше будуть,
Ніж за добро, що людям ти зробив.
Усе було для чогось і для когось,
Якісь вершини треба було досягти.
А все розсипалося, просто розкололось…
І не дійшов до мрії, та мети.
Спочатку тяжко, але час лікує,
Став дорожити тим, що просто маю.
Можливо моє Я мене почує,
Бо із собою все частіше розмовляю.
Зате тепер ціную тишу, спокій,
Бува в дрібницях так багато щастя.
Під ранок сон легенький, не глибокий,
Ще й кольоровий іноді…як вдасться.
26.01.2023р. Олександр Степан.
ID:
972183
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.01.2023 12:34:03
© дата внесення змiн: 28.01.2023 12:34:13
автор: Степан Олександр
Вкажіть причину вашої скарги
|
