Небо й море перед мною.
Що ж то за краса!
Море обійма собою
Ясні небеса.
А вони його, мов друга,
Обіймають теж.
Оповита вся округа
Небом тим, що меж
Будь-яких в собі не має.
Ним повитий світ
Цілий. Він його тримає
Безліч кількість літ.
Небо й море наче злиті.
Море потопа
Ніби у небес блакиті.
Небо обступа
Море, що й не розібрати,
Чим із них що є.
Море в неба може брати,
Що воно дає,
І бере – і дощ, й проміння
Сонця, сніг і град…
Небо й море – сотворіння
Ті, яким я рад.
Небо – дах блакитиний дому
Під ім’ям Земля.
Світить сонечко на ньому
Нам усім здаля.
Море – мов безкрая ванна.
В нім нас обійма
Насолода бездоганна,
Наче крадькома.
Небо й море – пара гарна.
Їх не розлучить.
Навіть думать – справа марна.
Не поталанить.
Євген Ковальчук, 06. 08. 2021
