А Скоро осінь, вже золота осінь...
І сонечко сідає понад вечір.
Одинокий птах зорить в небо просинь
Шукає в тумані сліди лелечі.
Опадає, жовтий лист опадає...
Життя в долонях сонця догорає.
Не знаю, чи ще колись сюди прийду ?...
Чи у саду, цю золоту мить знайду?...
У іншім житті зійду з небокраю
Засяю наче сонечко край доріг .
У танці падолистом закружляю
Упаду жовтим листям тобі до ніг .
Не знаю, чи прийду я ,ще у осінь?...
Чи стріне мене у саду листопад? ...
А завтра впаде сніг перші морози,
Квіти Жоржини покриє снігопад.
Роки летять ,як жовте листя у даль,
Згорає неначе птах у самоті.
Він більше не злетить у зоряну даль
Не гляне у неба очі голубі.
Дерева стоять на порозі зими,
вітер яблука в отаву зриває.
Покривають покривалом їх сніги,
Душа в заметілі весну шукає...
Так хочу , ще дочекатись я весни
Намилуватись, як цвіте в маю сад.
Слухать, як грають на струнах явори ...
Прийти у золоту осінь - Листопад.
Чудовий вірш! 
