Заросла доріжка
До матусі хати
Проросло на даху
Золоте зерно
І зозуля плаче
Ніби стара мати
Зажурилась серцем
Загляда в вікно
Ой зозуле, птахо!
Не дивись в хатину
Діточок Світами
Виром рознесло
Ти сідай ізрання
На оту Калину
Заспівай , сестрице,
Як колись було..
Весело і щиро
Усміхалась хата
Перед ранком ніби
Серденьком цвіла
І на двір із сином
Молодая мати
Вийшла , усміхалась, -
Щастя бо несла.
Щастя й вольну долю
І козацьку Душу
Дарувала Сину, Доні
На Віки
Квітувала щедро
Ясная калина
Мов вернула згадка
Величі роки
Ан. Бук- Стефко
На світлині - хата у Суботові
