У задуху пірнаю, розімліла від спеки…
А в Карпатському краї струнконогі смереки
В тінь і тишу зринають, із росою на глиці…
Кажеш ти – там зростають переважно ялиці?
Ще – тендітні модрини, розправляючи хвою,
Затіняють шпарини між гнучкою сосною…
Та на інших вершинах, поглинаючи звуки,
Низ – встеляє ожина, вгору – тягнуться буки,
Явори предковічні та дуби товстокорі,
Килим кленів та грабів там заповнює гори.
Прохолоду колишуть чисті деревостани…
Що ж до київських вулиць – переважно каштани,
Липи, клени, тополі, горобина крилата…
Чи зростає на волі горобина в Карпатах?
До реліктових схилів я полину думками…
Чагарі ялівцеві, бугила, ломикамінь,
Чи перстач золотистий вже зацвів в полонині?
Чи костриця карпатська, а чи синій дельфіній?
Переважно лиш око може цвіту радіти,
Бо, підступні жорстоко, тут цвітуть аконіти.
Але люди шукають, де поля чебрецеві!
Ароматному чаю шле данину місцевість.
То чи варто від спеки утікати далеко?..
Переважно тополі… переважно смереки…
Чи змогла б на чужині я утіху шукати?
В спраглім серці віднині – переважно Карпати.
Тож плекаємо щиро це знайоме, єдине:
Переважно – родину. Переважно – Вкраїну.
23.07.2025
