Потріскалися ікони по краях обривів,
У зачині сердець залишилися ті ж кулі.
Долинають мені тихо шепоту відриви,
І потім ми очима не моргнули.
Щебече ніжно ніби хтось за спиною,
А все тіло у тремтінні, і вистачить раптом озноб.
Та ж скільки років минуло, втрачених з тобою,
Надіюсь там, звідки ти, з тобою Бог.
І трепіт торкання, і північні зітхання,
Те що я зберігала цілодобово в мовчанні,
Ми втомилися в тихому очікуванні напівслів,
Те щоб зберігати мою тривогу у запереченні.
