Ніщо не вічне на землі , хіба що зорі,
Вони нам сяють, ніби в небі маяки.
Летять собі в космічному просторі
І миготять, як в морі світляки.
На них дивилися мої бабуся з дідом
І чумаки по ним проклали шлях.
Величні піраміди, з гарним краєвидом,
Копіювали пояс Оріона в небесах.
Яскраві свідки світобудування,
Такі близькі й далекі водночас.
Як падає зоря, загадуєм бажання,
Миттєвий блик, ніби чарує нас.
Час все зітре, зітре і піраміди хаотично,
Кудись подінуться, хто загадав бажання.
Лише зірки, що сяятимуть вічно,
Запам’ятають наше існування.
20.01.2023р. Олександр Степан .
