Вірш до картини
Мабуть ревнуєш, може й ні, коханий мій,
Тліли думки, мов у вогнищі, не знала,
Як хмурий день, так сумно на душі мені,
Утекла нічка, сердечну мрію вкрала.
І ясний місяць, збліднів, загубив красу,
У хороводі, між тьмяних сонних зірок,
Приніс у душу: зневіру і сліз росу,
Ні, я не здатна, відважитись, зробить крок.
Не відчуваю за собою провини,
Пішов неначе.. навіть не озирнувся,
Чому ревнуєш? Як нагла хуртовина,
Не клич до себе, не жди, не повернуся.
Обвинувачення, досить безпідставні,
Вже й бере сумнів, чи в нас було кохання,
Вкотре згадаю прогулянки недавні,
У душі мала найкращі сподівання.
Не подзвоню, нехай, що поміж нас було,
Ой важко доленько, аж слізонька бринить,
Сніжна зима, зуміла зупинить тепло,
Усе забрала, як же серденько болить.
2018р.
