Згубив мене на відстані років,
Розлив життя, мов молоко, додолу,
І досі я на килимку липкім -
Не можу відірватися від дому...
Поранив, щоб не йшла я у світи,
Не бачила, не чула і осліпла,
Заплакано-закохана, а ти
Спокійно йшов по квітах мого літа...
Печаллю брів по росяній землі,
У травах загубивши адресата,
Тебе чекала, навіть час зомлів,
Аби заснула невимовна втрата...
О, відпусти мене, о, не тримай,
Не обривай, бо вже не маю цвіту,
Не повертай утрачений розмай,
Не оглядайся, не затьмарюй світу...
Не згадуй почорнілі спориші,
Не струшуй стиглі вишні ненароком...
Не буде вже... Та і мої вірші
Давно забули, як втрачала спокій...
- - -
Дякую, зі святом Вас!!! 
Зворушливо... Щастя ЛГ! 
