Так буває у післяпо́лудні
Листопадовім - листя полум'я
Вигорає геть, стає мороком..
Зачаклована осінь колами
Кружить.. Жалібно стогне дзвонами..
Ти - кудись живеш - серед спогадів,
Око-на-око з порожнечею..
Мрії скошені, серце порване,
І зі слів - лише недоречення
Із підтекстами і підозрами..
Схлипом-сльо́зами відгомонений,
Час увесь наскрі́зь знесудомлено
Нестерпі́нністю цього простору..
В ньому, зі́м'ятий і стриножений,
Німо скажеш ти - Святий Боже мій!
Дай мені того, кому вірити,
Кому митями жити ці роки..
І помилуй і - вилікуй мене,
Безпросвітного, ти - молитвою..
І зійде зоря, в небо всіється..
І вона -твоя - тільки вір у це!
Молоді гріхи всі відпустяться
І старі страхи переступляться..
Перемелеться, перетвориться,
Стануть ранки всі знов прозорими..
Між туманами поріділими
Чорні смужки знов стануть білими
Що минає - в дим не розвіється..
І воздасться ще - все - за вірою..
.
Нехай віра завжди буде з Вами. Поезія торкається душі. Хочеться читати і перечитувати. 
Так,вона завжди має бути - в Бога і в себе! 
