Не тобі подароване літо.
Пустоцвіт розлетівся від вітру.
Перестояний настрій ідей.
Не збагну я ніяк: де ти, де?
Не тобі подароване літо,
Бо не склалось у нас буйноквіту.
Лиш посуха дісталась душі.
Ось би зараз водиці ковші.
Не тобі подароване літо.
Не залИшилось навіть і сліду.
Чи торкнуться ще губи повік?
Я чекаю...Чуєш? Довіку.
прочитала...просто хотілось трішки підняти настрій вірш взагалі пречудовий!!!!сумно читати, коли серед буйного розмаю серце йде на дно...прикро, що часто є багато "но"....не зрозумів, не оцінив, не склалось, не вийшли обставини.....не тобі подароване літо......
знаю одне, що цю посуху оживить навіть не краплинки водиці, а цілий океан кохання.....і розквітуть нові літні сади....дякую! пробачте, може не доречно хотіла підняти настрій)або не розкрила те, що хотіла сказати)
Справді, життя таке різноманітне. чомусь автоматично у вірші шукаємо переживання людини, хоча ЛГ там живуть окремим життям...і сумним і фантастичним, але, коли читаєш, то пришиваєш наче паралель))) вірш в будь-якому випадку чудовий і знаю точно, щось хтось прикладе його по почуттям,наче рідний..мов свою історію....