На цій главі не ставитиму крапки,
Бо мариться продовження колізій.
В страждання не закохана, як Кафка,--
Скажу, однак, поменшало ілюзій.
І крила ще літають — вже не юні,--
Бо так душа ще рветься до польоту.
Гортаю сторінки я незабутні,
Щоб відновити хоч частину соту
Того, що ви́крали літа-злодії,
Лишивши в пам’яті з омрій руїни.
Щоб не позбавив нині ще надії--
Одного в Бога я прошу незмінно.
Щоби душі́, живій і невсипущій,
Котра з іржавої поверне да́лі,
Більш не пекло за тим давно минущим
Й життєпис мій не ве́ршили печалі.
ХАЙ БУДЕ СВІТЛО І ВЕСЕЛО, ВАЛЮШО! 
