/Пам’яті Анатолія Солов’яненка/
Як розпинали Солов’я!
За гарний голос, світлу душу.
І пісню викрали: «Моя!»
Зламали виплекану ружу.
Якісь зрадливі горобці
Прогнали тенора у вічність.
Котились сльози по щоці,
Котились справжні, чоловічі…
За своїм садом, де росли
Пісні, немов плоди на древі.
Любові сходились посли,
Де всім були відкриті двері.
Коли вертають солов’ї,
Його чарівний голос лине.
І на пораненім крилі –
Співочий символ України.
Гарна присвята! 
