А може пам’ятаєш, як колись,
Сказав: «люблю» схвильовано й не сміло,
Тоді весна буяла у шкільнім саду,
І дивне почуття в душі бриніло.
І якось дивно, ніби вся в цвіту,
Алея липова до себе звала,
Тоді, тобі з рум’янцем на щоках,
У відповідь нічого не сказала.
Я думала, жартуєш ти мабуть,
Співаєш соловейком в кроні віт,
Пройшли роки, та хочеться чомусь,
Почути з далини твоє: «Привіт»…
Стежками різними пішли ми у життя,
Пройшло немало весен в далину,
Та пам’ятаю я як ти сказав,
Про почуття свої в шкільнім саду.
06.08.13 р.
Це могло бути кохання на все життя
