Тобі, кохання...
За синім лісом догорає день,
Майбутній сум ховаючи за обрій...
А ми співали кращу із пісень,
Що злинула,
немов орлан хоробрий,
У круговерті пражнього життя,
Коли веселки райдужили мрії
Й не лаштували шлях до забуття –
В зеніті сонце
пестило надії.
…Вечірній промінь ліг на ковилу,
Цілуючи усмак вечірні роси…
Здолати б нам ту відстань немалу,
Кінець її
сховавши у покоси!
Та, певно, так хотілося богам,
Щоб лук веселки впився в неба просинь...
Стихає лісу літній шум і гам -
За обрій кличе
невгамовна осінь...
Й до чого тут намолені слова?..
Мовчання – красномовніше від ночі:
Вже іншим пахне скошена трава,
Смеркання
застеляє сни пророчі.
19.08.2017
__________
*Картинка власного виробництва.
Доречі, пісня дуже гарна над твоїм віршем, але не розумію, навіщо розсіювати увагу і розмивати насолоду. Якщо, просто музика, то друге діло... Ти подумай Особисто мене це збиває з пантелику