Під повіки сховала печаль
Бархат вій став для неї намистом,
Усміхнувшись крізь чорну вуаль
Крик душі прозвучав наче вистріл…
Йшла стежками між смертю й життям
Ніби тут, а насправді... далеко,
Та ось знов, над тобою летять
Й спокій в душу вселяють лелеки.
Галина Рибачук-Прач.
