Коли я бачу як людину,
Життя катує мов тюрма,
В моїх бажаннях пекло стине,
В моїх суглобах біль сама.
Бо то приречена людина.
Бо хрест і крапка їй і край,
Як стліє перша половина,
Тоді і другу викидай.
Без неї радощі і свято,
Суворий батько, квола мати,
Від сонця нудить, з носа кров,
Немає щастя їй усюди -
Вода холодна, ніч безлюдна.
Одна надія - на любов.
