РІДНА ХАТА
«До Дня Т. Г. Шевченка»
Я прийшов додому, до своєї хати,
Що для мене сонцем сяє все життя.
Є в ній ласка Божа й рідне слово; Мати;,
Є одвічна радість – я, її дитя.
Йду до свого саду, де буяють квіти,
Де сльоза сльозиться, мрії прагнуть ввись.
Пестить промінь сонця, і летить щомиті
Пісня тій хатині, де родивсь колись.
Це ж вона, рідненька, нас теплом зігріла
І стежину квітом вистелила в світ.
Ласкою сповиті, в нас міцніли крила,
Щоб, як час настане, вирушить в політ.
Щоб в житті не стало – пам’ятати мушу
Батьківську оселю, де малим зростав,
Двір, садок вишневий і пісні матусі…
Голос той навіки в пам’яті зоставсь.
В самоті без Вас я - наче птах без співу,
Сум в душі панує і розлуки щем,
Знайте – повернуся, я лиш тут щасливий,
Буде сміх дитячий в рідній хаті ще!