І ось я в тобі чорним клубком
звилася,
вбрана у тіло, якому давно не належу.
Випнула з понаднормового вжитку
лезо, поки
на дріб'язок ниток не перетворилася.
Як би тобі натякнути, що
світ збожеволів:
голосно ноги волочить по наших головах.
Тільки від скрипу багатоголосся
лячно,
ніби говоримо в спину сумним лялькам.
Бачиш,
наших історій в кожнім кварталі тисячі.
Ти і я у Мадриді.
Я і ти у Парижі.
Ти і я одне в одному власні міста будуємо,
поки там хтось говорить.
Чуєш?
15.02.17, Коломия #dysonansne
