У селі, над річкою, в’юнкою,
Підступила що до білих хат,
Сірооких други два Миколи
З босоногих виросли хлоп’ят.
Разом вони грали у футбола,
Друзями санчат були і лиж,
Ранками книжки несли до школи,
Словом, українцями були ж.
Та лукава доля посміялась,
І послала в військо їх служить:
В одного – кримчанка закохалась,
Сина народила… Стали жить…
В батьківську вернувся інший хату,
Мав кохану в рідному краю…
Загорівся Схід війни багаттям,
Тож дружину залишив свою.
І стоять у полі два Миколи:
З Криму один посланий на фронт,
А навпроти – друг, з яким ніколи
Не сварились. Другий – патріот.
В ноктовізор бачив він обличчя
Колі, з яким разом виростав,
Знав його характер, навіть звички…
Доле, чом така ж ти непроста?
З ким ти заставляєш воювати
І робити вибір надскладний:
Друга, ой, як важко убивати!
Та свої закони у війни…
Схід вогнем горить, і сіють «гради»,
Падають «Миколи» з двох боків,
А в Кремлі регочуть дико гади!..
Скільки ж це триватиме років!?
10.01.2016.
