Звуками дивними, ліктями, спинами переповнявся трамвай.
Поміж машин під електродротинами, через місточок, крізь гай
Їхав трамвай неквапливо, гойдався, як в хвилях морських кораблі,
Вікна торкались виделками поглядів до клопотнечі землі.
Вікна ширяли пір’їнами поглядів: кожне віконце - крило.
Пурхав трамвай, веселився і сердився, мріяв і морщив чоло.
Як я просила, щоб їхав навшпиньочки... Слухати він не схотів,
Мимо домів по залізній стежиночці голосно прогуркотів.
Я вимагала: ""Не сип передзвонами, снива лякати не смій!"
Ніч заховалась у тінь за вагонами...
Днину привіз за світанку законами
Ранній трамваєнько мій
Всі ми дорослі ...і трохи діти 
