Ночі мені не для сну.
Я землю холодну й пласку
тримаю від краю до краю.
Я так не хотіла брехати,
питати: бодай право маю?
Нам разом нема де літати!
Сама я, на жаль, не літаю...
За руки вхопили Атланти,
обвили твої аргаманти,
тримають по дві сторони.
Я так би хотіла упасти!
А ти бодай щось говори!
Хоч серце не можна украсти,
чомусь моє серце в тобі.
Чомусь нам з тобою ще варто
ранкові обходити варти.
І ранок - не велика втрата,
щоправда, лише для двох...
Д. Власт. 2015
