Коли зриваєшся з небес
і туго крила зав,язавши
неначе хочеш ти востаннє
померти точно назавжди...
Коли стрибаєш у ліси
й волоссям плутаєш гілляки
так, наче крик безсмертної собаки
лунає ехом у степи...
Коли пірнаєш у тіла
шукаючи там душі дуже цінні
знаходячи лише антитіла
аби продовжити нетлінне...
Коли втікаєш від очей
якими всесвіт дуже стежить
шукаєш зміст простих речей
які нікому не належать...
Коли вертаєшся наверх
все усвідомивши напевне
тоді мотузка рветься з крил
і ТИ стаєш для всіх таємним...
Коли народжуєшся знов
не встигнувши як треба вмерти
ТИ усвідомлюєш ЛЮБОВ
яку ніхто не зможе стерти...